Загальновизнаним та використовуваним є підхід, який будується на визнанні, що обдаровані діти відзначаються перевагами по всіх параметрах розвитку, в т.ч. концентрації уваги, пам’яті, здатності до абстрактного мислення, швидкості когнітивних процесів (Sternberg R., Лейтес Н.С.), підвищеної чутливості до нових ситуацій, здатності до прогнозування майбутнього тощо. Ці властивості проявляються в ґенезі здійснення особистості (Максименко С.Д.), а основою природи обдарованості як індивідуальної особливості дитини є рівень активності сенсорно-перцептивних процесів (Моляко В.О.). Такі критерії мають філософський рівень узагальнення та складності у практичному застосуванні.

Головною причиною є  намагання використати «особистий досвід» автора, інакше кажучи – суб’єктивні критерії оцінювання. З академічної (теоретико-методологічної) точки такі визначення є правильними, але складними для застосування у повсякденному житті практичними педагогами та психологами. Навіть ознаки (критерії) прояву обдарованості, що рекомендуються у практичній літературі та на популярних сайтах Інтернету, не мають достатньої кваліметричної основи оцінювання. Особливого значення це набуває у зв’язку з глобалізацією світових процесів, у тому числі, у сфері навчання. Оскільки все більше домінує розуміння важливості залежності соціально-економічного розвитку людства від використання інтелектуального потенціалу (насамперед, людського), роль і місце обдарованих дітей і талановитої молоді зростають, а університети віддають перевагу і надають спеціальну допомогу саме таким студентам.

Проте на цьому шляху виникають проблеми визнання оцінок «обдарований», отриманих в іншому суспільстві та інших умовах оцінювання внаслідок використання різних критеріїв оцінки обдарованості. Об'єктивний методичний підхід до подолання або зменшення впливу зазначених розбіжностей і проблем можна знайти тут.